6.6.4. Звертання: будова, позиційні можливості, пунктуаційне оформлювання

А Діти ваша мова прекрасна не соромтесь її не цурайтесь вона нічим не гірша за

Б Роксолано Роксолано твоє ім’я мов дзвін.
В Прощай прощай чужа моя людино.
Г Слово чому ти не твердая криця Що серед бою так ясно іскриться?
Д За правду браття єднаймось щиро єдиний маєм правий шлях.

А Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому

Б На високих гривах кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, вкрите хвилями.
В Сама пишна, як у саду вишня, а тиха, неначе вода у криниці.
Г Йдучи стежкою, вона неначе помаленьку збирала розкидані думки.
Д Книга – неначе казка.

А Зласкався доле над моїм народом.
Б А не йдете чорні бурі і злі вітри на вечерю, то йдіть собі в безвість!
В Прости мені моя правдива мати душі моєї синій чистовід.
Г Тебе я слухала б довіку куме мій.
Д Поклін тобі моя зів’яла квітко моя розкішна невідступна мріє!

А Який вдалий малюнок!
Б Він обов’язково віддасть борг!
В Де поділись мої окуляри?
Г Скажи йому ласкаве слово.
Д Відпочив з дороги.

А Гей, писарю! Неси мою печатку.
Б Мабуть, нам вже, моє серце, не зійтись ніколи.
В Шукай цензора в собі.
Г Я, справді, Петре Івановичу, вас не побачив.
Д Грицю, Грицю, до роботи.

А Ясні зорі, тихі води – то земля твоя мій сину.
Б Дай, Боже, сонцю бути золотим, дай, Боже, дневі щасної години,

В Україно молюся за мову, за божественну мову твою, і за вроду твою калинову, від

Г Біла хато писанко яскрава! Хто тебе таку намалював?
Д Стара, похила батьківська хатино, завжди для тебе я – мала дитина.

А І зберіг я тільки, ненечко, скарб один, що ти дала, золоте, як зірка сердечко.
Б Мир і любов, Україно, неси, сяй для планети, як сонце краси.
В Припливайте до колиски лебеді як мрії, опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Г Як відомо, татарське зілля використовується в народі здавна. По-перше, його

Д Летіли нападники як на крилах страху, а попереду них летіла звістка про їхню

А Не хилися, явороньку, ти ще зелененький!

Б Держись, Хома, іде зима.
В Засмійся, Матвійку, дам копійку!
Г Язиче язиче, лихо тебе миче! Тільки те й робиш, що людей горбиш.
Д Не літай, вороно, у чужі хороми!

А Усе життя продивившись у її очі, здається, міг би знати їх до найдрібнішої

Б І снують вони, давні товаришки, тиху розмову.

В І сивий жрець сказав їм, як із неба:

Г Ці звуки можуть линути довго, витворюючи скупу й одноманітну мелодію.

Д Ясною, майже прозорою зеленню спалахнув ліс, освітлений надвечірнім сонцем.

особове), розповідне, окличне, неускладнене

А Слово честі, виправлю свої двійки!
Б Яку красу побачив я там сьогодні.
В Тут, у кабінеті, сидітиму і чекатиму!
Г Хочу ось цього смачного морозива!
Д Наказую вам відійти подалі звідси.

вилучено)

А А ще читайте книги любі друзі в них мудрість людська.
Б Як не любити вас літні ночі за лагідне тепло і спокій?
В Благословенні будьте мудрі очі що в серце дивитесь.
Г Веселі вітри співають свою пісню безмежному морю.
Д Брати мої пам’ятайте славних прадідів наших історію.

А Земле Тобі на рану не висиплю солі.
Б Зоре моя вечірняя зійди над горою.
В А може зараз ти не в полі любий а десь у теплому гостиннім домі.
Г Прийми ж цей спів хоч тугою повитий та новий хоч гіркий та вільний.
Д Всю кров тобі Вітчизно готові ми віддати.

А Ходіть швидше сюди, не зволікайте.
Б Любіть землю, политу кров’ю і потом батьків і дідів ваших, бережіть її.
В Шануй і люби батьків своїх.
Г Зоре моя вечірняя, зійди над горою.
Д Всі думи і помисли, наслідки праці моєї – тобі.

А Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, той у грудях не серденько, але камінь

Б Співай же, весно, в весняних просторах, ростіть, будови, гомоніть, мости.
В Моя Україно, як я тебе любив, твої луги, твої степи розлогі.
Г Чую, земле, твоє дихання, розумію твій тихий сум.
Д Не забувай мене, пиши частіше.

А Моя Вітчизно дорога яка тобі горить снага.
Б Гей ви даля ясні безкінечні й сині як чудесно у світі молодому жить.
В Будь славен день багатого врожаю прозоре небо підіймайся вище.
Г Повій вітре на Вкраїну де покинув я дівчину.
Д Сійся-родися колосом розвийся засівайся щастям ниво молода.

А Поїдеш далеко, побачиш багато; задивишся, зажуришся, згадай мене брате!
Б Україно, доки жити буду доти відкриватиму тебе.
В Ой Морозе Морозенку, ти славний козаче!

Г Дяка щирая тобі ніченько-чарівниченько, що закрила ти моє личенько!
Д Дощик, дощик, голубий, колосків не оббий зливами-приливами, хмарами

А Радуйся, земле моя, радуйся, рідний народе, сонце твоєї свободи цілому світу сія.
Б Обнімає земля небо голубе, о, моя Вітчизно, я люблю тебе!
В Місяцю-князю, нічкою темною тихо пливеш ти стежкою таємною.
Г Де зелена тополина, роздзвенілися жита…

Д О земле ти моя, нема рідніш за тебе.

А Не покидай мене пекучий болю, не покидай важкая думо-муко.
Б Шевченку Відгук дум своїх чи чуєш ти у нашім світі?
В Швидше коню швидше коню поспішай додому.
Г Виростеш ти сину вирушиш в дорогу виростуть з тобою приспані тривоги.
Д Почекай-но дівчино ще й для тебе троянди весни розцвітуть.

1 Брат став упівголоса згадувати якогось

2 А де се, мамо, наш Іван?
3 Тоненький струмок диму поволі піднявся

4 Ріка Супій, супоєна річками, в ліси и ліси

означення

обставина

речення