2.2 СУСПІЛЬНО(СОЦІАЛЬНО)-ПОБУТОВІ ПІСНІ

Суспільно(соціально)-побутові пісні:
1) козацькі;
2) кріпацькі;
3) наймитські;
4) бурлацькі;
5) заробітчанські (строкарські);
6) чумацькі;
7) солдатські (жовнірські);
8) рекрутські;
9) стрілецькі.

КОЗАЦЬКІ ПІСНІ
Виникли в XV–XVI столітті, супроводжували козаків у їхніх походах, відображали побут, оспівували героїв, засуджували зрадників.

Від історичних відрізняються тим, що в них відображені не конкретні події та видатні особи, а життя рядових козаків, виведені типові для цього середовища персонажі.

Теми козацьких пісень:
– прощання козака з дівчиною, з матір’ю, з меншим братом;
– сум козака за рідними та домівкою;
– тема небезпеки, яка постійно загрожує козакові;
– зображення побуту та походів козаків;
– тема захисту оборонцями рідної землі;
– тема смерті;
– показ героїзму захисників рідної землі.

Козацькі пісні:
„Ой на горі та женці жнуть”
„Розлилися круті бережечки”
„Гомін, гомін по діброві”
„Стоїть явір над водою”
„Їхав козак містом” та інші.

У козацьких піснях використовують традиційні для українського фольклору символи:
калина – символ України,
явір – молодий козак,
могила – обеліск козацької слави,
китайка – символ смерті, відваги, доблесті.

„РОЗЛИЛИСЯ КРУТІ БЕРЕЖЕЧКИ”
„Розлилися круті бережечки” – це улюблена пісня Т.Г.Шевченка. У ній ідеться про боротьбу з польською шляхтою як із зовнішнім ворогом України. Козаки співають про свою готовність стати на оборону рідної землі. У пісні звучить упевненість у правоті козацького діла. Перед читачем постає картина широкого степу, у якому козаки з „червоною китайкою” йдуть на Варшаву, щоб „свою славну Україну, Гей, гей, та розвеселимо!”
Серед художніх засобів використано паралелізм („Розлились круті бережечки – пожурились славні козаченьки”), епітети („Круті бережечки, славні козаченьки, коні воронії”), анафора („гей, гей”).

Увага!
** – повний перегляд текстів

„ОЙ НА ГОРІ ТА ЖЕНЦІ ЖНУТЬ”
Пісня починається як жниварська, але попри того, що „женці” тяжко працюють, не розгинаючи спини, про працю не сказано й слова, твір побудований на паралелізмі „женці жнуть – козаки йдуть”, тобто кожен виконує свою роботу. Ми бачимо загін, який очолює славний Дорошенко, а поряд з ним Сагайдачний, що „проміняв жінку на тютюн та люльку…”
Художні засоби:
1. епітети „… кониченько… вороненький… сильне-дужий”,
2. пісня побудована у формі діалогу,
3. Риторичні оклики та звертання: „Гей, хто в лісі, озовися!

„СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ”
У пісні передано тужливий настрій самотнього, безталанного козака, його загибель.

„ГОМІН, ГОМІН ПО ДІБРОВІ”
У пісні зображено материн розпач і біль. Ця пісня побудована на діалозі матері й сина. Мати не хоче відпускати свою дитину на вірну смерть, бо „кінь у воротях спіткнувся”.

КРІПАЦЬКІ ПІСНІ
Виникали впродовж 18–19 століття, оскільки кріпосне право узаконювало залежність селянина від землевласника аж до 1861 року. Серед різних видів повинності кріпаків були: численні податки, панщина, відробіткова рента (праця у господарстві поміщика). Тому основними ознаками кріпацьких пісень є:
– ненависть до панів та їх помічників.

– змалювання нелегкої праці, умов селянського побуту.

– відсутність романтичних рис (гіперболізації, великих пейзажів, персоніфікацій, метаморфоз);
– звучить протест проти поневолення;
– звучить мотив безправ’я:

– є мотив зіставлення панських розкошів і зубожіння та бідування селян, викривається паразитизм

– звучать заклики до повалення кріпацтва, втечу на Запорожжя, до Бассарабії. Тому до кріпацьких
пісень часто відносять пісні про Довбуша, Каврмалюка, повстання в селі Турбаях тощо.

Найчастіше у кріпацьких піснях використовуються антитеза, іронія, сарказм. Саркастично змальовується безпорадність панів, які, опинившись без кріпаків, змушені самі працювати, заробляти на хліб: пані пішла снопики в’язати і погубила черевички, паничі носять снопи, пан косить, пани плачуть за панщиною, уклінно благають людей іти до них жати… Народна фантазія невичерпна у вислові зневаги до ненависних панів.
Продовжуючи традиції родинно-побутової лірики, цей пісенний цикл розширює її тематичні рамки, торкається оцінки явищ соціального порядку.

До кріпацьких пісень належать:
„Бодай пану в дворі страшно”,
„В неділеньку рано”,
„Гой кувала зозулечка, кувати забула”,
„Із-за гори вітер віє”,
„На панщину ходжу, ходжу”,
„Наступає чорна хмара”,
„Нема в світі правди, правди не зиськати”,
„Ой летіла зозуленька, летячи кувала”,
„Ой служив би я в війську запорізькім” тощо.

____________________
¹ Мости – тут: дерев’яні підлоги.

НАЙМИТСЬКІ ТА БУРЛАЦЬКІ ПІСНІ
(строкарські, заробітчанські, робітничі)
У період Руїни й пізніше, особливо після скасування кріпацтва 1861 р., з’явилася ще одна верства населення – бурлаки. Ними ставали люди, що не мали власної хати чи навіть притулку, поневірялися по чужих землях, шукаючи засобів для прожиття, а також колишні козаки, що після знищення Січі, не маючи дому, рятувалися від розправи від російської влади. Бурлаками ставали ті, хто тікав від пана, і ті, хто тікав від рекрутчини. Часто називали бурлаками робітників, які тягли річкові та морські судна, а точніше в Україні слово „бурлака” має більш узагальнене значення – самотня бездомна людина, як правило, неодружена або яка з певних причин покинула сім’ю.

Бурлацькими піснями є:
„Віють вітри, віють буйні”,
„Горе, горе тим сиротам”,
„Забіліли сніги”,
„Крутий берег, крутий, річенька бистренька”,
„Летить орел понад воду”,
„Нема горя так нікому”,
„Ой колись були степи, сінокоси”,
„Ой на морі синьому” тощо.

Основні мотиви бурлацьких пісень:
– тяжка праця,
– поневіряння на чужині
– мізерність тимчасових заробітків,
– нарікання на злу долю.

Образність бурлацьких пісень скупіша, ніж у родинно-побутових, у цих піснях відчувається більше суворого реалізму, нарікань на соціальну несправедливість, але в ряді пісень простежується тісний зв’язок з лірикою інших циклів, особливо з козацькими піснями. Основними ознаками цих пісень є настрій туги за рідним краєм, сім’єю, образ смерті на чужині не передається за допомогою художніх засобів, широко використовуваних у народній ліриці: схилена вишнева гілка – дружина, що втратила надію на повернення бурлака; рання роса, що висихає на вітрі – бурлацьке життя, що минає в горюванні; гадина, що в’ється біля серця; явір, коріння якого вода підмиває – туга, що точить бурлака.

Поряд із бурлакуванням було й наймитство (поширене XVI–XVII ст.). Члени вбогих родин наймитували в селах та містах, ходили на південні степи на строкову службу у весняний та літній час. Хазяї прагнули, щоб наймити виконали якомога більше роботи, а платили їм якомога менше, прохарчувати дешево. Працювати доводилося від світання до смеркання; у неділю та свята потрібно було годувати худобу, випасати її.
Чим же відрізнялися наймити від бурлак? Бурлаками здебільшого ставали чоловіки, які досягли певного віку та чоловічої сили, вони були відносно вільними, бо могли кинути строкову працю, хоча їм за це не виплачували коштів.
Бурлаками в літературних творах були: Петро та Микола („Наталка Полтавка” І.Котляревського), Грицько Чупруненко („Хіба ревуть воли…” Панаса Мирного). Наймитами здебільшого були хлопці до 18 років та літні чоловіки, а також жіноцтво з 3-х років й аж до смерті. Доля наймитів була трагічною. Відірвавшись від батьків, вони, як правило, не могли одружитися, мати сім’ю через бідність. На свій заробіток не мали змоги придбати власне житло, не могли вдягтись пристойно, погано харчувалися, недостатньо відпочивали – усе це призводило до ранньої смерті.
Наймичками та наймитами в літературних творах були: Ірися („Енеїда” І.Котляревського), Василь („Маруся” Г.Квітки-Основ’яненка), Ярема („Гайдамаки” Т.Шевченка), Семен („Максим Гримач” Марка Вовчка), Василь Невольник („Чорна рада” П.Куліша), Мелашка („Кайдашева сім’я” І.Нечуя-Левицького), Мотря, баба Оришка, Христя („Хіба ревуть воли…” Панаса Мирного), Омелько, Трохим („Мартин Боруля” І.Карпенка-Карого), Анна („Земля” Ольги Кобилянської) тощо.
Свої болі й жалі заробітчани виливали в численних піснях – сумних і зворушливих.

Гостросоціальним змістом відзначаються пісні про службу в строку – строкарські. Найняті на строк до багача чи поміщицької економії, одержавши завдаток на відробіток, потрапляли в цілковиту залежність від господаря – „у тяжку неволю”. У піснях викривається хижацька експлуатація наймитів-строкарів. Нарікання на непосильну працю, погане харчування зустрічаються майже в кожній пісні.
Значна частина наймитських, строкарських пісень складено у формі звертань до батька чи матері, що надає їм щирості й безпосередності у вияві почуттів:

У заробітчанських піснях відбився процес пролетаризації селянства. Обезземелювання, зубожіння як закономірний наслідок розвитку капіталістичних відносин змушували селянина шукати заробітків у поміщицьких економіях, на заводах, шахтах, гуральнях. У заробітчанських піснях не тільки викриваються нелюдські умови праці, а й висловлюється гнівний протест проти знущань і визиску. Висміюючи наглядачів та господарів, робітники вносять саркастичні та сатиричні елементи до пісень: „а в нашого пана права рука всохла”, „нашого наглядача напала короста”.
До заробітчанських відносяться й пісні про еміграцію селян Буковини, Галичини, закарпаття в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. до Америки. Але ці пісні сповнені туги за рідним краєм, де „сонечко так гарно сяє”, пісні викривають облудливість „американського раю”: емігранти живуть як „тота худоба”, у них від роботи „шкіра з рук облазить”, „кривавий піт очі заливає”. У піснях висловлюється прокляття „невдобній Америці”, яка „не одного господаря з торбами пустила”.

ЧУМАЦЬКІ ПІСНІ
Чумацькі пісні виникли близько XV століття, хоча розвитку набули у XVІІІ – першій половині XІX ст. Чумаки переважно торгували рибою, сіллю, прянощами, по які їздили до берегів Чорного або Азовського морів та на Дон. Чумакуванням займалися різні верстви населення, але найбільше воно було поширене серед козаків та селян.
Основними мотивами чумацьких пісень є:
– довгий шлях:

– невлаштованість побуту:

– небезпека ворожих нападів:

– хвороба і смерть на чужині:

– показ причин, які змушують селян вдаватись до чумакування:

– пошук кращої долі на чужині:

– захист запорожцями чумацьких валок:

Образне порівняння героїв пісні з розсипаним маком понад шляхом більше відповідає реаліям козацького побуту, – козаки носили шапки з червоним верхом; в козацьких піснях не раз бачимо цей образ, звідти він перейшов і до інших циклів. Чумацькі валки звичайно споряджалися напровесні, можливо, саме цим пояснювалася аналогія.

Тематика чумацьких пісень дуже широка, вона охоплює найрізноманітніші сторони життя й побуту чумаків: від’їзд чумака у дорогу, бідування чумацької сім’ї після від’їзду господаря, туга чумака за домівкою, злигодні мандрівного життя, втрата худоби, напади татар і грабіжників, хвороба й смерть чумака, повернення чумака додому, туга жінки в довгому чеканні.

____________________
¹ Муравина, мурава, моріг – густа молода трава.
² Байрак – ліс у долині; яр, порослий чагарником, лісом.

СОЛДАТСЬКІ ТА РЕКРУТСЬКІ ПІСНІ
Наприкінці XVIII ст. в Україні, коли царський уряд ліквідував козацькі війська, було запроваджено рекрутство. Тоді служба у війську була фактично довічною: якщо рекрут не гинув на війні, то повертався додому дуже старим або калікою. У XIX ст. у війську служили 25 років. З 1884 р. рекрутські набори замінили загальновійськовою повинністю, а назву „рекрут” – на „солдат Термін служби час від часу зменшувався, на початку ХХ ст. він становив 5 років. Але умови служби майже не змінювались. Щоденна виснажлива муштра, багатогодинні стояння на варті, жорстокі покарання за найменшу провину, погане харчування, холод і бруд у казармах, тяжкі походи, криваві бої, поранення, каліцтва робили солдатське життя нестерпним. Рекрутські та солдатські пісні, як і чумацькі, мають багато спільного з козацькими піснями: в них звучить туга за домівкою, за ріднею, нарікання на долю; один з провідних мотивів – прокляття панам, які насильно оддали в солдати, офіцерам, які знущалися з новобранців; зображені картини кривавих боїв, страждань і смерть поранених, які ненавидять тих, хто затівав війну:

Про рекрутчину в Австро-Угорській імперії розповідає у свєму творі „Земля” Ольга Кобилянська: „Там один умер; тут побив кінь якогось на смерть… там якийсь стратився”. Дикі порядки армійської служби були нестерпні для Михайла, особливо після того, як капрал примусив жовнірів вилизувати сміття з підлоги в казармі, або якось на солдатах узимку випробували намети. Ті виявилися непридатними, і багато новобранців ледь не загинули вночі через мороз тощо.
Трагедія рекрутів: незрозумілі порядки, чужа мова, чужа сторона, покарання, безконечна муштра, а попереду кров, яку проливатимуть жовніри заради чужої вигоди. Для них служба – то страшна мука – бо „наші руки нігде того не робили, но сіяли та орали, за плугом ходили”.
Найтяжча доля випадала біднякам, „бо багацькі гроші мають, то ся викупляють”, а сироти мусять відбувати повний термін, тому солдатські й рекрутські пісні сповнені скорботою, жалем, і часом підносяться до трагедійних вершин.
Душевних мук додавала тривога за долю рідних, туга за своїм селом чи містом, працею коло землі, відсутність надії на звільнення – все це відображувала тематика рекрутських і солдатських пісень.
Але до солдатських пісень здебільшого відносять маршові. Наприклад, „Маруся, раз, два…” А до рекрутських – „чоловічі плачі”, на зразок „Вилітали орли з-за крутої гори”.

СТРІЛЕЦЬКІ ПІСНІ
Стрілецькі пісні (пісні Українських Січових Стрільців) виникли на початку ХХ ст. під час Першої світової війни. Це пісні здебільшого авторські, але через певні обставини й знаність їх стали насправді народними, оскільки це й маршові, і бойові, і жалобні, і любовні, і жартівливі пісні. Уже сам легіон Українських Січових Стрільців, що зродився в перші дні війни 1914 року з добровольців-патріотів, був незвичайним явищем: у нього влилася переважно освічена інтелігентна молодь, яка взяла до рук не тільки зброю, а й чітку програму національно-просвітницької праці на постоях між боями, створювала школи, читальні, хорові й оркестрові гурти, журнали тощо, спрямовані на те, щоб „піднести українську свідомість і честь”.
Ми знаємо поетів, композиторів, співаків, які творили й виконували ці пісні – Михайло Гайворонський, Роман Купчинський, Степан Чарнецький, Левко Лепкий, Юліан Назарук, Юрій Шкрумеляк та ін. Вони намагалися у своїй творчості зберегти традиції української патріотичної пісенності, тому в стрілецьких піснях можна побачити мотиви й образи козацької лірики, пісенних творів на слова багатьох поетів ще з ХІХ та початку ХХ ст.: Ю.Федьковича, І.Франка, О.Маковея, О.Колесси, П.Карманського, М.Вороного, а також творів безіменних, що зродилися у середовищі українських патріотичних молодіжних товариств „Січ”, „Сокіл” ще до війни та в повоєнний час окупованої ласими на чуже сусідами України.
У стрілецьких піснях мотив священного обов’язку перед Батьківщиною завжди поєднаний з високими інтимними почуттями – любов’ю до матері, дружини, сестри, коханої, тому, окрім героїзму та пафосу, у стрілецьких піснях, присутні лірика, і тонкий гумор, поетика та мелодика, які запозичені з давніших народних пісень.
Ключовими словами стали „козак”, „стрілець”, „повстанець”, „Збруч”, які вільно змінювалися в різних варіантах, оскільки українські вояки ототожнювали себе з героями минулого.

Відомі стрілецькі пісні
„Ой у лузі червона калина” – гімн Січових стрільців,
„Заспіваймо пісню веселеньку”,
„Ой на горі, на Маківці”,
„Заквітчали дівчатонька”,
„Йде січове військо”,
„Не сміє бути в нас страху” – також пластунська пісня, гімн „Ордену Залізної Остроги”,
„Чи то буря, чи то грім”,
„Мав я раз дівчиноньку, чепурненьку” тощо.

Тест