1.2 ОСНОВИ ВІРШУВАННЯ (ВЕРСИФІКАЦІЯ)

У сучасних українських віршових творах маємо більш-менш однакові рядки (приблизно однакова кількість складів), здебільшого правильне чергування наголошених і ненаголошених складів (ритмічність), співзвучні закінчення рядків (хоч і не завжди); можливе повторення об’єднаної в інтонаційну одиницю групи рядків; можливий закономірний поділ кожного рядка на окремі підрядки за допомогою паузи (цезури).

Ритмом називається закономірне чергування однорідних явищ через певний відрізок часу.

Віршовий ритм – це повторення сумірних мовних одиниць.

1. 
   Системи віршування
   
2. Метрична система віршування – це система характерна для античної літератури – грецької і римської. Особливості її полягають у чергуванні коротких голосних звуків з довгими протяжними. (Наприклад: „Енеїда” Вергілія).
3. Силабічна система віршування – це однакова кількість складів у рядку. Силабічна система віршування становить чотири основні вимоги, а саме:
   1) однакова кількість складів у рядку (13);
   2) завжди парна рима, тобто римування два рядки рідряд;
   3) наголоси розташовуються вільно, але ритмічний наголос мусив обов’язково припадити на
   передостанній склад, хоч він і не збігався з наголосом у розмовній мові;
   4) рядок обов’язково поділявся на дві частини паузою – цезурою.
   Г.Сковорода писав силабічним віршем.
4. Силабо-тонічна система віршування – це поєднання в собі особливості й силабічних (рівноскладових), і тонічних (рівнонаголошених) віршів. Вона основана на чергуванні наголошених та ненаголошених складів і властива тим мовам, що не мають сталого наголосу, зокрема українській.

   Характерними ознаками силабо-тонічної системи є рівночисельність складів у віршованому рядку та врегульованість у ньому наголосів. Наголошений і ненаголошений склади чергуються переважно через один або два склади.

   Розмір силабо-тонічного вірша забезпечується головним чином розташуванням наголосів через один або два ненаголошених склади, хоч треба мати на увазі, що наш вірш не додержує обов’зкового чергування однакових стоп. Залежно від кількості стоп у рядку розміри бувають двостопні, тристопні, чотиристопні, п’ятистопні. Проте розміри більш ніж шестистопні зустрічаються рідко.

   Двостопні: –́ ⌣   –  хорей;
   ⌣ –́   –  ямб;
   допоміжні: ⌣ ⌣   –  пірихій;
   –́ –́     –  спондей.

   Хорей. Т.Г.Шевченко „Заповіт”

   Як умру, то поховайте
   –́ ⌣ | –́ ⌣ | ⌣ ⌣ | –́ ⌣
   Мене на могилі
   –́ ⌣ | ⌣ ⌣ | –́ ⌣
   Серед степу широкого
   –́ ⌣ | ⌣ ⌣ | –́ ⌣
   На Вкраїні милій.
   –́ ⌣ | –́ ⌣ | –́ ⌣

   Ямб. І.П.Котляревський „Енеїда”

   Еней був парубок моторний
   ⌣ –́ | ⌣ –́ | ⌣ ⌣ | ⌣ –́ | ⌣
   І хлопець хоть куди козак,
   ⌣ –́ | ⌣ –́ | ⌣ –́ | ⌣ –́
   Удавсь на всеє зле проворний
   ⌣ –́ |⌣ –́ |⌣ –́ | ⌣ –́ | ⌣
   Завзятіший від всіх бурлак.
   ⌣ –́ | ⌣ ⌣ | ⌣ –́ | ⌣ –́

   Трискладові:
   –́ ⌣ ⌣   – дактиль
   ⌣ –́ ⌣   – амфібрахій
   ⌣ ⌣ –́   – анапест

   Дактиль. Г.Сковорода „Всякому місту – звичай і права”

   Всякому місту – звичай і права,
   –́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́
   Всяка тримає свій ум голова;
   –́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́
   Всякому серцю – любов і тепло,
   –́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́
   Всякому горло свій смак віднайшло.
   –́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́

   Амфібрахій. В.Сосюра „Любіть Україну!”

   Любіть Україну, як сонце, любіть,
   ⌣ –́ ⌣ | ⌣ –́ ⌣ | ⌣ –́ ⌣ | ⌣ –́
   Як вітер, і трави, і води,
   ⌣ –́ ⌣ | ⌣ –́ ⌣ | ⌣ –́ ⌣
   В годину щасливу, і в радості мить,
   ⌣ –́ ⌣ | ⌣ –́ ⌣ | ⌣ –́ ⌣ | ⌣ –́
   Любіть у годину негоди.
   ⌣ –́ ⌣ | ⌣ –́ ⌣ | ⌣ –́ ⌣

   Анапест. Леся Українка „Contra spem spero”

   Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
   ⌣ ⌣ –́ | ⌣ ⌣ –́ | ⌣ ⌣ –́ | ⌣
   Тож тепера весна золота!
   ⌣ ⌣ –́ | ⌣ ⌣ –́ | ⌣ ⌣ –́
   Чи то так у жалю, в голосінні
   ⌣ ⌣ –́ | ⌣ ⌣ –́ | ⌣ ⌣ –́ | ⌣
   Проминуть молодії літа?
   ⌣ ⌣ –́ | ⌣ ⌣ –́ | ⌣ ⌣ –́
5. Тонічна система віршування здебільшого використовується в народнопоетичній творчості.
   Особливістю тонічної системи віршування є рівнонаголошеність при відсутності однакової кількості складів, порядок наголошених і ненаголошених складів також не обов’язковий. Це дає поетові змогу виділяти окремі слова, підкреслювати їх за допомогою внутрішніх пауз. Нею користувався А.Малишко, Т.Шевченко.

1. 
   Рима
   
   Римою називається співзвучне закінчення двох або кількох віршових рядків.
   Вона буває:
2. Чоловічою. Це така рима, у якій наголос стоїть на першому складі від кінця рядка. (Наприклад: словá).
3. Жіночою. Це така рима, у якій наголос стоїть на другому складі від кінця рядка. (Наприклад: нерукотвóрний).
4. Дактилічною. Це така рима, у якій наголос стоїть на третьому складі від кінця рядка. (Наприклад: піднебéсності).
5. Гіпердактилічною. Це така рима, у якій наголос стоїть на четвертому складі від кінця рядка. (Наприклад: наси́чуючись).

1. 
   Способи римування
   
2. Суміжне (парне) – умовне позначення: ААББ (коли рядки вірша, що йдуть безпосередньо один за одним, римуються між собою).
   Нова радість стала, яка не бувала:
   Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.
   Де Христос родився, з Діви воплотився,
   Як чоловік пеленами убого повився.

   Усна нар. тв.

2. Перехресне: АБАБ (коли перший рядок римується з третім, а другий – з четвертим).

3. Кільцеве, охоплююче, оповите: АББА.

4. Початкове – римуються перші слова у строфі:

5. Наскрізне, монорима, монорим – вірш, у якому всі рядки пов’язані однією римою: АААА…

6. Верлібр (фр. vers libre – вільний вірш) – неримований нерівнонаголошений віршорядок.

7. Білий вірш – рима відсутня, але існує певний темп та ритм вірша.

1. 
   Види строфічної будови
   
2. Дворядкова строфа складається з об’єднаних парною римою (АА) двох рядків, що виражають закінчену думку. (Наприклад: „Нова радість стала”).
3. Терцет (ААА, АБА, ААБ) – строфа, що складається з трьох рядків, і всі три або два з них охоплюються однаковою римою. (Наприклад, у сонетах М.Рильського).
4. Терцини (АБА, БВБ, В) – трирядкова строфа староіталійського походження з особливим римуванням. Перший рядок римується з третім, а другий – з першим і третім рядком дальшої строфи. Замикаються терцини першим рядком наступної строфи. (Наприклад: І.Франко „Мойсей” (Пролог)).
5. Катрен (чотиривірш) – найпоширеніша строфа, що складається з чотирьох рядків з перехресним, суміжним або кільцевим римуванням; можлива й одна рима в усіх рядках строфи. Строго витримані чотирирядкові строфи, викінчені в смисловому відношенні, називаються стансами. (Наприклад: М.Рильський „На білу гречку впали роси”).
6. Квінтил – п’ятирядкова строфа складається з п’яти рядків з двома римами; перша рима об’єднує два рядки, а друга – три (АБАББ, АБААБ). (Наприклад: М.Бажан „На переправі”).
7. Секстина – класична шестирядкова строфа старофранцузького походження, яка складається з катрена й дворядків, що римуються між собою (АБАБВВ). (Наприклад: Леся Українка „Мій шлях”).
8. Октава – класична строфа, що складається з восьми рядків. Це обов’язково п’яти- або шестистопний ямб з трьома перехресними жіночими римами, що чергуються з трьома чоловічими, а останні два рядки римуються між собою (АБАБАБВВ). (Октавою деякі твори писав М.Бажан).
9. Децим – десятирядкова строфа з певним чітким римуванням. Перші чотири рядки мають перехресне римування, потім два рядки римуються парним римуванням, а останні чотири – кільцевим римуванням. (Наприклад: І.Котляревський „Енеїда”).
10. Чотирнадцятирядкова строфа характерна таким римуванням: перші чотири рядки об’єднані перехресною римою, наступні чотири рядки – суміжною, потім іде кільцеве римування і, нарешті, два останні рядки римуються між собою (АБАБВВГГДЕЕДЖЖ). Таку строфу називають онєгінською.
11. Тріолет – строфа старофранцузького походження, що по суті являє собою закінчений вірш. Складається з восьми рядків чотиристопного ямба, причому перший рядок строфи повторюється повністю три рази, а другий рядок – два рази. Строфа об’єднується двома римами. Перша рима (А) охоплює п’ять рядків, а друга (Б) – три рядки (АБАААБАБ). (Наприклад: М.Вороний „Вітайте, друзі ви мої”).
12. Сонет – це вірш, який писаний п’яти- або шестистопним ямбом і складається з 14 рядків (4+4+3+3 = 2 катрени + 2 терцети), поділяється на дві частини: перша частина – заспів (теза) – складається з 8 рядків, а друга – виспів (висновок) – з 6 рядків. Сонети писали І.Франко, М.Рильський, Є.Маланюк, М.Зеров.
13. Білий вірш – вірш, що не має рими і не розбитий на строфи. Ним користувалися Леся Українка, П.Тичина, М.Рильський.
14. Верлібр (вільний вірш) – це коли рими розміщені без певного порядку, кількість стоп у рядках різна, але розмір і ритм вірша єдиний. (Наприклад: П.Тичина „Вітер з України”, І.Драч „Балада про соняшник”).
15. Вірш Маяковського – це вірш, у якому немає правильного чергування наголосів, відсутня строфа, багато внутрішніх пауз, слова в рядку розташовуються так званими східцями і мають назву рубленого рядка.
16. Акростих (акровірш) – це вірш, перші літери якого утворюють якесь слово або фразу, ім’я чи тему вірша. (Наприклад: Л.Глібов „Хто вона?”).